Риби африки: малавійські цихіди та риби танганьїки

Трохи нижче течія сповільнюється, численні притоки збільшують річку. Води болотистих приток мають коричневе забарвлення. Жорсткість води не перевищує 1-2 градуси. Дно покриває товстий шар мулу та напівзгнілого листя. Такі річки називають «чорними». Вода в них буває іноді настільки кисла, що риби та рослини уникають її, і тільки після повені на мулі на короткий час з`являються зелені паростки.
Є й «білі» річки. Вони протікають у місцевостях з глинистим ґрунтом, вимивають з нього частинки і стають каламутно жовтими, червоними або білувато-сірими. Жорсткість води в них від 0 до 3-4 градусів. Через забрудненість такі річки також малонаселені.
У середній течії річки багато найпростіших, веслоногих рачків, комах, а також риб, земноводних, водоплавних птахів та звірів. Рослинність на болотистих берегах підходить до самої води, схилені гілки дерев, що нависають над водою. Серед риб переважають добрі плавці. Це представники сімей харацинових та цихлових. Чимало у річках та барбусів. На дні живуть соми. Під затопленими стовбурами дерев стоять головою до течії зграї плоских риб-ножів, примарами пропливають африканські скляні соми.
На піщаних пліснях Конго живе тетраодон міурус. Ця риба-куля до самих очей заривається в ґрунт. Жовто-коричнева з темними крапками шкіра непомітна на тлі дна. Тіло незграбне, роздмухується слабо.
Смугасті риби фахакі поширені в Африці на великій території - від витоків Нілу до Гвінейської затоки. Живуть вони у прісній та морській воді. Утворюють велику кількість підвидів та місцевих форм. Фахаки з озера Рудольф мають довжину до 6 см, тоді як зазвичай риби цього виду бувають завдовжки до 40 см.
Основну масу рослин складають роголистник, валліснерія, водяна папороть, елодея. На поверхні плавають річча, піст і ряска.
Уздовж заболочених берегів та у дельтах річок утворюються суцільні поля німфеї. Є чимало їхніх видів. Поширені вони також повсюдно в Євразії, Африці та Америці. У нашій країні один із видів німфеї називають лататтям білим. Виведено десятки кольорових сортів німфей для розведення у декоративних ставках. Квітки мають жовте, рожеве, світло-червоне, блакитне або злегка фіолетове забарвлення. В акваріумах поширена та популярна німфея строката. Її тоненьке, хвилясте по краях підводне листя змінює колір від зеленого до зелено-фіолетового залежно від освітлення. По всій пластині розкидані ніжно червоні або коричнево-фіолетові цятки. Нижня сторона листя рожево-фіолетова. Листя червоної німфеї має червоний колір. Квітки тропічного латаття відкриваються опівночі. На відміну від нашої латаття, у акваріумних німфеї відсутня товсте повзуче кореневища, а утворюються бульба. Розмножуються бічними пагонами.
У тінистих лісах Африки, у водоймах ростуть кущі папороті болібітіс. Ажурне, немов вирізане, темно-зелене листя цієї папороті відходить від повзучого кореневища. Коріння в ґрунт не лізуть, але згодом можуть закріпитися на поверхні підводних предметів. Зростання рослини до 30 см. В акваріумі вона розмножується поділом кореневища.
Часто в акваріумах зустрічається і анубіас - невеликі болотні рослини з щільним глянсовим листям яйцевидної та овальної форми. Жовте суцвіття анубіасу оповите білою смужкою. Анубіас ростуть уздовж самого урізу води. Листя їх залишається на повітрі, а коріння занурене в м`який грунт. Під водою анубіаси ростуть повільно.

Над водою літають хмари комарів, а у воді живуть їхні личинки, їх збирають широким ротом риби – метелики. Швидкими сильними коливаннями подовжених променів хвостового плавника вони розганяються, вистрибують з води і, розчепіривши величезні грудні плавці, вилітають на два-три метри в гонитві за комахами. Видобуток збивається також і бризками води, що утворюються під час стрибків риб.
Біля дна між стеблами рослин і плавають неолебіаси - риби підряду харациноподібних. Довжиною вони 3,5 см. Спина оливково-коричнева, у самця боки коричнево-червоні, ближче до черевця – жовті. Уздовж тіла проходить темна смуга, обмежена зверху золотистою лінією. На основі хвостового плавця є темна цятка. Анальний плавець червоний з вузькою темною облямівкою. Хвостовий та прямокутний високий спинний плавець кремові. Самки неолебіасів пофарбовані менш яскраво. Маленький жировий плавець за спинним, характерний для більшості харациновидних риб, у неолебіасів відсутній. Рот у них маленький, міститься на кінці голови, тому їжу їм треба вибирати невелику за розміром. Температура в акваріумі має бути 20...24 С. Розмножуються так само, як американські харациноподібні риби.
Подовжені, строкаті, хижі фаго - також представники харациноподібних риб. У заростях рослин вони полюють на пуголовків, мальків. Вночі фаго міняють численні ктенопоми – африканські лабіринтові риби.
Крім лабіринтових, ряд окунеподібних широко представлений в африканських водоймах цихловими або цихлідами. Вони схожі на лабіринтові, але тіло у них трохи масивніше.
Цихліди уникають сильної течії та боліт. Багато видів зустрічається в солонуватих водах прибережних водойм та у гирлах річок.
За поведінкою цихлові риби – територіальні. Кожен самець, і зрідка самка, займає певну ділянку серед густих заростей біля куща або щілини між камінням, їжу добувають вони на дні. Риби довжиною понад 5-6 см полюють на мальки. Найбільші африканські цихліди - тиляпії викопують та поїдають водяні рослини.
В акваріумі цихлід краще утримувати в не дуже свіжій, але й не в старій воді. 1/5-1/4 води раз на два тижні замінюють на відстояну водопровідну. На дно акваріума кладуть горщики, корчі, кам`яні норки. Рослини розміщують так, щоб згодом утворилися зарості. У сутичках за схованки визначається ватажок - власник найбільшої ділянки. Годують риб різноманітним живим кормом, рослинними добавками. Риби часто, охоче риються в ґрунті. Тому чистоту води можуть забезпечити лише добрі фільтри.
У лісових озерах Ю.Нігерії живуть цихліди - папуги. Тіло цих риб видовжене. Самець жовтувато-коричневий з синім або фіолетовим відтінком. Вздовж тіла та ромбовидного хвостового плавця йде чорна смуга. На боці біля анального плавника є пурпурова пляма. Довгий спинний плавець темно-сірий із сріблястим або золотистим верхнім краєм, у деяких риб із плямами. Нижня частина хвостового плавця сіра, верхня – рожева, іноді з декількома плямами. Черевні та анальні плавці блакитні. Довжина тіла самців до 9 см. Тіло самки вище, повніше. Брюшко повніше, округле, пурпурне. Золотиста смуга на спинному плавнику ширша, з однією-двома темними плямами в задній частині. Зяброві кришки фіолетові, блискучі. Довжина тіла до 7 см. У всіх цихлід, залежно від стану риби, умов життя, часу доби, присутності ватажка або особи протилежної статі, забарвлення змінюється. Злякані або відпочиваючі папуги знебарвлюються.Не меншу турботу про потомство виявляють і поширені в Екваторіальній Африці хроміси красені. Дорослих риб краще утримувати парами: у загальному акваріумі вони починають смертельні бійки з рибами свого виду та іншими. Хромиси-красені в природних умовах бувають довжиною 10 см, в акваріумах - вдвічі менше. Риби завдовжки 7 см можуть розмножуватися.
Незважаючи на непомірну агресивність, багато любителів утримують цих риб завдяки їхньому дуже гарному забарвленню. Тіло їхнє багряно-червоне. На плавцях зеленувато-блакитні сяючі крапки. На зябровій кришці, посередині тіла та біля хвостового плавця є по чорній мітці в оправі блакитних відблисків. У самок передня частина тіла більш золотиста.
Спілкуються дорослі цихліди з мальками за допомогою рухів плавників, різноманітних поз тіла. Особливо добре це помітно у яскравих хромісів красенів. Так мальки збираються під самкою у виритій на дні западині, коли вона швидко смикає спинним плавцем, то опускаючи, то розкриваючи його. Блакитні відблиски світла при цьому зникають і знову спалахують. Мальков, які не помітили сигнал самки, підбирає батько. Оглядаючи кожен закуток своєї території, риба розшукує малюків та забирає їх у свій просторий рот. При цьому у мальків рефлекторно стискається плавальний міхур, вони стають важчими за воду і нерухомо лежать у роті. Так само нерухомо вони лежать і в гнізді.
І все-таки, як би не турбувалися цихліди про своє потомство, вони з`їдають частину його після закінчення періоду догляду. Це просто необхідно у природі для збереження виду. Полювати на власну молодь – це єдиний спосіб вижити у замкнутій водоймі, властивий не тільки для цихлід. Адже мальки харчуються мікроскопічною тваринною та рослинною їжею, якою дорослі риби харчуватися не можуть.
Пельматохроміс Гюнтера зустрічається у водоймах від Гани до Камеруну. Самці завдовжки 20 см (у неволі – близько 10). Самки дрібніші. Тіло риб високе, голова велика. Забарвлення самця сірувато-коричневе. Від зябрової кришки до хвостового плавця тягнуться три темні смуги. Зяброві кришки з блакитним металевим блиском. Грудні плавці також блакитні, інші плавці сірі. Спинний плавець з яскраво-червоною облямівкою, хвостовий з яскраво-блакитними рисочками. Забарвлення самки яскравіше. Коричне тіло, на черевці велика яскраво-червона пляма. Жаберні кришки жовті з блакитним відтінком. Грудні плавники червонувато – блакитні, решта – сірі, хвостовий злегка блакитний. Верхня третина спинного плавця золотиста, по плавнику розкидані виразні чорні крапки.
Пельматохроміси Гюнтера агресивні до інших риб, особливо під час нересту. Їх можна утримувати зі миролюбними великими цихлідами та барбусами. Вода має бути такою, як для всіх риб екваторіальної Африки: пом`якшена, не дуже свіжа.
Готуючись до нересту, риби своїми товстими губами очищають плоский камінь та відкладають на нього 150-200 жовтувато-сірих ікринок. Після запліднення і самець, і самка забирають ікру до рота. Шкіра на нижній щелепі розтягується утворюючи прозорий мішок. Крізь шкіру видно, як риба постійно перемішує ікринки, забезпечуючи доступ до них кисню, зчищає мікроорганізми з їхньої оболонки. Якщо ікру інкубує лише один із батьків, іншого слід висадити з нерестовища, бо риба намагається відібрати ікру собі. При сумісному виношуванні ікри під час харчування пельматохроміси Гюнтера передають ікру один одному. При температурі 26...28С з ікри через три дні з`являються мальки. Батьки вже не можуть утримати їх у роті, і мальки розпливаються у пошуках їжі. Дорослі риби допомагають їм знайти в ґрунті личинок комах, хробаків, пережовують їх та випльовують малькам. Ще через 3-4 дні батьків рекомендується відсадити. Молодь починає самостійно харчуватися.
Порівнюючи кількість ікри в різних видів риб, можна помітити, що менше вони дбають про своє потомство, тим більше ікри відкладають. Ктенопоми, наприклад, також відносяться до лабіринтових, але не будують гнізд. Ікринки, які підтримуються великою жировою краплею, пливуть на поверхні за течією, розсіюються вітром та хвилями. Ікра гине, потрапляючи в несприятливі умови, її поїдають птиці, земноводні та комахи. Риби за один нерест викидають десятки тисяч ікринок. І це далеко не межа. Багато видів морських риб, що мешкають у відкритому океані, відкладають десятки мільйонів ікринок. До зрілого віку доживають лічені одиниці риб, решта гине з різних причин. У риб, які дбають про своє потомство, кількість ікри значно менша.
Коли батьки чи один з них виношує ікру в роті, вона практично не гине. З неї виходять усі личинки. Так, у пельматохроміс Гюнтера 150-200 ікринок, а у хромісу 80.
Електричний сом видає потужні електричні імпульси, що глушать дрібну рибу, жаб, інших невеликих водяних тварин. Так, сом, рухаючись порівняно мало, видобуває собі їжу.
Серед сомів є багато цікавих за будовою та способом життя. Наприклад, у сомів із сім`ї мохнатоусих на вусах є вирости та перетинки. Як і більшість сомів, вони ведуть нічний спосіб життя, а відпочивають вдень. Риби двох видів цього сімейства сплять удень біля поверхні води догори черевом, щоб зручніше було заковтувати повітря нижнім ротом. Щоб на поверхні їх не помітили птахи, черевце сома чорне, а спина світла, плямиста. Так само перевернувшись на спину, вони плавають і збирають із поверхні комах.
У замкнутих водоймах, річечках, болотах та ямах з дощовою водою живуть тисячні зграї африканських карпозубоподібних риб: єпіплатисів, афіосеміонів, ролофей. Основна їжа карпопозубоподібних - комахи, що пролітають над водою, личинки та лялечки комарів, дрібні рачки. Невеликі рибки часто самі стають у замкнутих водоймах єдиним видобутком цихлід та сомів.
В акваріуми найчастіше потрапляють риби великого роду афіосеміонів. Тіло їхнє циліндричне, слабо стиснуте з боків. Спинний плавець зміщений назад. У фарбуванні самців поєднуються майже всі кольори спектру. Часто спостерігається географічна мінливість фарбування виду.

Афіосеміон південний таких же розмірів. Живе у прибережних болотах Конго та Габона. Забарвлення самця коричнево - червоне, дуже темне, особливо в ночі та під час нересту. За головою луска світло-блакитна із зеленим відтінком, блискуча. По всьому тілу розкидані великі червоні плями. По подовженим червонувато-коричневим спинному та анальному плавнику місцях проходить вишнева смуга із зеленувато-блакитною на спинному та білому на анальному плавцях каймами. Хвостовий плавець ліроподібний, знизу та зверху з білою або блідо-оранжевими смугами. Кінчики хвостового, а іноді й анального плавників закінчуються білими косицями. У деяких водоймах риби мають блакитний візерунок на хвості.
Самки афіосеміонів пофарбовані маловиразно, в коричневі та оливкові кольори. По тілу та округлих прозорих плавцях розкидані червоні або коричневі дрібні крапки.
Ареал афіосеміону двосмугового займає велику площу. Живе він у стоячих водоймах у лісах та саванах. Самець завдовжки до 6 см. Тіло коричнево-сіре або червонувато-коричневе. Численні плями на лусці у формі півмісяця зливаються в червону сіточку. На боках тіла луска має ряди дрібних зелених крапок з металевим блиском. У риб із південно-західної Нігерії ці точки бронзові. Уздовж тіла тягнуться дві паралельні чорні смуги, одна смуга проходить посередині крізь око, інша трохи нижче. Смуги виразніше виявляються у риб із західної частини ареалу і майже зникають у риб із східної частини ареалу. Смуги можуть збліднути або почорніти залежно від умов: під час нересту, бійки самців або від переляку. Непарні плавці двосмугового афіосеміону дуже довгі, особливо спинний - оранжевий з рядами чорних крапок. Верхня частина спинного плавця червоно-жовтогаряча у риб з Нігерії або лимонно-жовта у Камерунських. По краю спинного плавця проходить чорна та блакитна лінії. Анальний плавець оранжевий або світло-зелений біля основи з червоною смужкою в нижній частині. Форма хвостового плавця варіативна від округлого (Нігерія, Камерун) до ліроподібного з дуже довгими крайніми променями. Верхня частина хвостового плавця блідо-жовтогаряча, нижня - яскраво-жовтогаряча, середина вкрита червоними плямами або штрихами. Грудні плавці оранжеві або жовті у риб з південно-західної Нігерії та безбарвні у риб із дельти Нігеру. Самки двосмугового афіосеміону коричневі, з білим черевцем та двома поздовжніми смугами на тілі.
Зміст афіосеміонів нескладний. Вони добре почуваються у невисокому акваріумі з великою площею поверхні, де багато плаваючих рослин. З дрібно листяних рослин для риб необхідно створити зарості, де ховаються самки та молоді самці. Забарвлення риб більше виграє при неяскравому освітленні та темному тлі.
Вода в акваріумі має бути стара, торфована і, по можливості, м`яка. Погано африканські карпозубоподібні переносять продування води. Температура води має бути не вище 21...23С. Чим тепліша вода, тим швидше ці риби розвиваються, старіють і вмирають. Занадто тепла вода в природних водоймах підказує їм, що водоймище поступово пересихає і треба швидше залишити потомство.
Афіосеміони у природних умовах живуть великими зграями. Керує зграєю найсильніший самець. Він перший підпливає до їжі, має перевагу під час нересту. Якщо субстрату, який риби відкладають ікру, мало, то ватажок вважає себе єдиним його власником і запліднює ікру всіх самок. Інші самці у цей час плавають осторонь і затівають між собою бійки. Встановлюючи спокій, ватажок іноді розганяє забіяків. Якщо ж його переможе молодий самець, то старий ховається у рослинах. Кілька днів він не буде їсти, зблід, а потім пристане до зграї як рядовий член.
За способом нересту афіосеміонів поділяють на дві групи: ті, що прикріплюють ікру до рослин (південний та двосмугові), і ті, що заривають ікру в ґрунт (гуляриси, афіосеміони філаментозум, гарднера, блакитний). Деякі види, афіосеміон Аля, наприклад, під час високої води нерестяться на рослини, а в водоймах, що пересихають, в грунт. Для риб першої групи потрібне нерестилище на 10-15 л зі старою водою із загального акваріума, кидають туди кілька дрібнолистяних рослин. На нерест відсаджують пару або якщо самець дуже активний, то двох самок і самців. Самця у такому разі замінюють кожні 10-12 днів. Нерест триває кілька тижнів, іноді риби відкладають по кілька ікринок щодня протягом усього життя. З віком кількість ікри у самок зростає.
Субстрат із приклеєною ікрою переносять у плоскі судини, де шар води 3-4 см, судини прикривають склом. Ікринки жовті або коричневі, у деяких видів з помітними темними крапками або сіточкою. Якщо ікра гине, уражена мікроорганізмами, у нерестовик необхідно капнути 2-3 краплі метиленового синього на 1 літр води. При температурі 22...24 З через 12-18 днів з`являються з ікри личинки. Якщо личинки не можуть розірвати міцну оболонку ікри, то у воду треба додати свіжої води, обережно струсити посудину або насипати в нерестилище щіпку сухого корму або кілька кристаликів цукру. У воді відразу з`являться бактерії, які розірвуть оболонку ікри. З перших годин життя маленькі афіосеміони харчуються. Личинок починають годувати інфузоріями та «живим пилом». Личинки ростуть швидко і за півтора місяці досягають у довжину 3-4 см, а ще через місяць-півтора стають статевозрілими.
У нерестилищі для афіосеміонів, які відкладають ікру в ґрунт, дно закривають шаром вивареного торфу завтовшки 2-3 см. Риби заривають ікру різкими ударами хвоста. Після ікрометання воду необхідно злити до самого торфу. Нерестилище тримають закритим у напівтемряві за температури 18. ..24 С. Через 15-20 днів торф з нерестовища обережно проціджують крізь сито, розкладають його на газеті, щоб відібрати зайву вологу, і поміщають у пластмасові або плоскі скляні банки. У такому стані ікра може зберігатись від 4 до 9 місяців. Саме тоді розвиток зародка припиняється. У природних умовах затримка розвитку - діапауза виникає в пору, коли часом водойма починає пересихати. Після пересихання водоймища ікра зберігається у вологому мулі. Після дощів або повеней м`яка вода знову заливає всі западини. Ікринки оживають, розвиток продовжується, але через деякий час знову припиняється. В личинці вже помітно зародок. Діапауза виникає знову через брак кисню, який у великій кількості поглинається гниючими залишками. Тривалість другого періоду спокою 6-8 місяців. Розвиток зародків триває лише після того, як у водоймі відновляться відповідні умови, з`являться зелені рослини. Потім із першим сильним дощем із ікри за 30-40 хв з`являються личинки. У неволі розвиток ікри афіосеміонів стимулюють вливанням м`якої води температурою 18С до рівня 7-10 см.
Нотобранхіуси Рахова вивезені з околиць порту Бейра (Мозамбік). Скляно-червоне тіло 5-7 см самців покрито блакитними плямами на лусці. Спинний плавець синьо-зелений, анальний блакитний. Візерунок складається з широких коричневих або чорних ліній і розлучень. На хвостовому плавнику складний візерунок із чорних, зелених та помаранчевих смуг. По краю прозорих грудних плавників проходить широка блакитна стрічка. Самка дрібніша, сіро-коричнева.
Після нересту нотобранхіусів залишається 50-60 маленьких ікринок, захищених міцною оболонкою. З липня по листопад їхня худоба топтатиме вздовж доріг, ними ходитимуть люди, земля стане твердою, як камінь, і потріскається від спеки. Але з настанням дощів у воді з`явиться нове покоління нотобранхіусів.
Заплутавшись у густій ​​шерсті тварин, приклеївшись на лапки птахів та земноводних, ікра нотобранхіусів поширюється на десятки кілометрів від своєї ставка. Іноді птахи заносять їх навіть у дупла дерев, де є дощова вода.
Інакше переносять посуху африканські двоякодишачі протоптери. Їхнє товсте тіло здається голим, тому що луска глибоко захована під шаром слизу. Парні плавці втратили промені і перетворилися на якісь видовжені струмки. З настанням сухого періоду риби зариваються в м`який мул на дні, згортаються та покривають себе коконом зі слизу. Дихають протоптери атмосферним повітрям крізь невеликий отвір у коконі. Проходить день, два, і на місці ставка залишається лише западина, покрита в`язким мулом та густими травами. Протоптер впадає у сплячку. Місцеві жителі у цей час викопують їх лопатою, відшукуючи рибу по маленьких пагорбах із конічним отвором на верхівці. У коконі протоптера можна перевозити та пересилати. Потрапивши у воду, кокон розмокає, і з нього утворюється виснажена риба. На тілі помітні зморшки, пролежні, відбитки своїх плавників. Поступово протоптер починає рухатись. Після довгого сну у воду крізь зябра виділяється ряд продуктів обміну речовин, адже довгі тижні та місяці протоптер жив, дихав, отримував енергію із власних запасів жиру. Протоптерів збирають місцеві жителі заради смачного м`яса.

У невисихаючих водоймах саван пекуче сонце робить воду гарячою, рослини розростаються, заповнюючи вільні простори. Від посліду птахів, зграї яких харчуються на мілководді, вода забруднюється, «зацвітає» і в ній з`являються міріади збудників хвороб, паразитичних грибів, хробаків. Найменша подряпина на тілі риби загрожує стати причиною її загибелі. І все-таки риби тут виживають. Де чистіше і просторіше, там живуть барбуси, соми, цихліди, де умови гірші, там більше коропозубих. Багато тут рослиноїдних цихлових тиляпій, які не тільки ікру, а й мальків у разі небезпеки ховають у величезному роті. Тіляпія витримує тривалі перегріви води до 45 С та високий вміст розчинених у ній солей. Тіляпії різних видів нерідко допомагають один одному доглядати мальки.
Серед тиляпій є чимало риб великого розміру зі смачним білим м`ясом. Завдяки невибагливості та високим кулінарним якостям м`яса тиляпії набуло популярності у ставкових господарствах. У країнах помірного клімату тиляпій розводять у відстійниках, де температура води взимку не падає нижче 15 °С.
Неповторні умови життя зберегли протягом десятків мільйонів років світ тварин, який зустрічається тут і ніде більше. Такі живі організми називають ендеміками. В озері Ньяса живе більше 242 видів риб, з них 222 ендеміки, у Танганьїку - 190 видів 173 ендеміки.
Озера лежать близько від екватора. Тому на поверхні температура води коливається від 23°С до 28°С. Як і в більшості озер, тут відсутні сильний перебіг і перемішування теплої води з холодною. На межі вод проходить межа життя та сірководневої ядухи. Сірководневі бактерії – єдині живі істоти глибоководної частини великих озер. Існують вони за рахунок мертвої органічної речовини. Кисень сірководневим бактеріям не потрібен.
Основні джерела води, що живлять озера - це опади (1/3 щорічної притоки) і безліч великих і малих річок, що в них впадають (2/3 щорічної притоки). У сумі за рік це становить 72 км3 для Ньяси та 65 км3 для Танганьїки. Менш 1/20 цієї кількості води випливає з Ньяси до Ширеї в Замбезі та Лукуги з Танганьїки до Конго. Інші води випаровуються. Отже, вміст солей тут досить значний для прісної води - 0,5-0,8 г/л. Активна реакція води слаболужна.
Життя в озерах розподілене нерівномірно. Найбільш населена у цих озерах берегова лінія, яка у Ньяси дуже порізана, у багатьох місцях до води виходять кам`яні скелі, на 5-15 м обриваються вглиб. Повсюди з норок, печер і западин виглядають їхні володарі - яскраві цихліди. Озеро Ньяса африканці називають Малаві, тому риб Ньяси прийнято називати малавійськими.
Меланохроміс ауратус довжиною 11 см. Тіло видовжене, циліндричне. Дорослий самець коричнево-чорний із двома блідими блакитними смужками вздовж верхньої частини тіла. Майже всі плавці чорні. Довгий спинний і край хвостового плавця жовті, а краї анального та черевних плавців блакитні, непрозорі. Самка менша, золотисто-жовта з двома чорними поздовжніми смугами. Третя смуга – на спинному плавнику. Анальний та черевні плавці блакитні.
Псевдотрофеус зебра також 11 см у довжину, але тіло його значно вище. Існує кілька варіантів фарбування цих риб, тому буває важко визначити вид. Звичайно, зебри сині з темними поперечними смужками. Іноді смуг немає, а колір тіла дуже світлий, молочно-блакитний. Бувають рибки зовсім білі або з червонувато-рожевим відтінком. У самок іноді на блакитному або білому тлі тіла чорнуваті, коричневі та оранжеві плями.
Піндані довжиною 12 см. Довгасте тіло та плавники світло-блакитного кольору. Поперек сторін проходить з десяток вузьких темних смужок. Передні промені грудних плавників молочно-білі. У деяких місцях узбережжя піндані мають чорну смугу на спинному плавнику. Така чорна смуга проходить по нижньому краю анального плавника, прикрашеного десятьма-дванадцятьма жовтими релізерами. Самка забарвленням дуже схожа на самця, навіть релізери є, хоч і бліді.
Псевдотрофеуси Ломбардо довжиною 10 см мають чітко виражений статевий диморфізм (різниця між самцем та самкою). Самець апельсиновий, іноді з декількома поперечними темно-коричневими смугами. Самка блакитна із чорно-синіми поперечними смугами на тілі.
У меланохромісу Йогану самки жовто-оранжеві, а самці темно-сині, майже чорні, з двома блискучими блакитними смугами вздовж тіла. Як і у всіх цихлід, кінчики черевних, спинного та анального плавників самця довші та гостріші, ніж у самок.
Зовнішність їх має кілька десятків варіантів фарбування. Ми описали невелику частину риб двох близьких пологів - псевдотрофеус та меланохромос. В акваріумі ці пологи представлені двадцятьма видами. Багато хто з них дуже схожий на забарвлення. Так, самець меланохромісу Йогану може доглядати помаранчевого самця псевдотрофеуса Ломбардо, який нагадує йому свою самку.
Невизначеним видам малавійців дають тимчасове позначення. Наприклад, псевдотрофеус М7 означає, що він є сьомим малавійським (М) псевдотрофеусом невизначеного виду. Іноді вчені проводять ревізії роду та дають рибам наукову назву. Так, під назвою псевдотрофеус М7 була завезена петротиляпія, або мбуна кумва, що місцевою мовою означає «та, що нападає на скелі». Назву риба отримала за оточені товстими губами, усіяні гострими зубами щелепи, якими вона зчищає водорості з каміння. Позбавлена ​​рослинної їжі, петротиляпія перестає розмножуватися та рости, хворіє та гине. Петротиляпії бувають завдовжки до 20 см. Рот широкий. Самці блакитно-сині з оранжево-червоними штрихами на плавниках. Самки менші за розміром, коричнево-жовті, з темними поперечними смугами на тілі. Забарвлення риб маловиразне і мінливе. Зустрічаються золотисто пофарбовані екземпляри.
Довготілий лабеотрофеус звичайний буває довжиною 12 см. Виділяється великою верхньою губою, що нависає, за що його іноді називають риба – сокира. Існує кілька варіантів фарбування риб. Самці та самки часто блакитні з малопомітними поперечними смугами. Спинний плавець має забарвлення від червоно-коричневого до оранжевого. Близько половини самок народжується з оранжево-жовтим тілом, вкритим червоними, чорними та блакитними плямами. Дуже привабливе забарвлення помаранчевих самок з рожево-червоною плямою на кожній лусці сторін.
Невеликі (6-10 см завдовжки) рибки роду лабідохроміс мають синє забарвлення всіх відтінків. Самець блакитного лабідохромісу біло-блакитний або світлокобальтовий. Широка смуга на спинному плавнику, плями в передній частині анального та черевних плавників чорні. Усі плавці з молочно-білими смужками - спереду. Самки сіро-блакитні. За жвавість рухів, блискуче забарвлення та невеликі розміри лабідохромісів називають ще цихлідами колібрі.
У лабідохроміс Фрайберга самець світло-блакитний з широкими поперечними фіолетово-синіми смугами. Голова та плавці з фіолетовим відтінком. Черевні плавці чорні з молочно-білим першим променем, на анальному плавнику чорна пляма. Самка менша за розміром, сіро-блакитна, без вираженого малюнка.
Як і більшість інших риб, малавійці вибирають для свого життя певний проміжок глибин, за межі якого намагаються не слідувати. Зі зменшенням освітленості зникають водорості, тому глибоководні риби харчуються переважно молюсками та іншими безхребетними. Втрачаються в сутінках і кольори, спочатку червоні, потім оранжеві, жовті, зелені. Останніми зникають блакитні та сині фарби. Саме так пофарбовані глибоководні хаплохроміси – сині з металевим блиском.

Велику роль у житті водойм відіграють піщані пляжі. Хвиля за хвилею накочується на чистий мокрий пісок. Вода тут просочується між піщинками. Вздовж смуги прибою, органічні та мінеральні нерозчинні у воді речовини затримуються шаром піску та розкладаються мільярдами невидимих ​​бактерій, амеб, інфузорій. Пляжі – це природні фільтри озер. Крім того, на піщаних берегах зібрано багаті запаси їжі, особливо там, де в озеро впадає річка. Річки приносять багато мертвих органічних речовин, які осідають шаром на дні. Близько чверті площі дна річки займають зарості валліснерії, роголістника, елодея, іноді німфей. З берегів у воду заходять очерет та папірус. У піщаних біотопах на 1 м 2 припадає сотня личинок комарів і рачків, тисяча раковинних рачків (у заростях рослин) та до 10 тисяч дрібних молюсків (на чистому піску). Охоче ​​відвідують мілководдя зграї чапель, фламінго, які проціджують воду в пошуках їжі. Екскременти птахів стають їжею для мікро - організмів, підтримують бурхливий ріст зелених водоростей, особливо в суху пору року, коли дрібні піщані острівці та коси розтинають мілководдя на окремі водойми.
Тут зустрічається 16 видів цихлід. Риби на мілководді, де немає укриттів, живуть великими зграями і мають маловиразне, непримітне забарвлення. З них акваріумістів цікавлять лише хаплохроміси Лівінгстона, дельфіни та королеви Ньяси, що живуть на межі між піщаними та скелястими біотопами.
Самці хаплохромісу Лівінгстона синьо-блакитні. Тіло та голова великі, губи товсті. Нижня частина тіла коричнева, боки голови з синьо-зеленим блиском. На анальному, спинному та черевних плавцях біла облямівка. Самка світла, з коричневими плямами на тілі та плавцях. Риби бувають 20 см завдовжки.
До роду хаплохроміс відносяться і так званих риб дельфінів. Назву риби отримали за круте чоло самця, жирова подушка якого збільшується з кожним нерестом. Самці сині із зеленуватим відтінком на боках. Поперек тіла проходить від чотирьох до семи темно-синіх смуг. Самки світліші, з двома дуже блідими чорними плямами на боці і червонуватими крапками на хвостовому стеблі. Довжина тіла 12-15 см. Хаплохроміси у пошуках їжі постійно риються в ґрунті.
У зграях разом з іншими, переважно блакитними жителями піщаного та кам`янистого дна, зустрічається рибка королева Ньяси. У її фарбуванні об`єднання руйнуються сині та червоні кольори. Самці довжиною 13 см, сині, з металевим блиском, черевні плавники та хвости за зябровими кришками оранжево-жовті або червоні. На тілі є 8-10 поперечних темних смужок. Сторони, а особливо спина та голова, покриті блакитними крапками. Спинний і анальний плавці сині з білою облямівкою, хвостовий плавець червонуватий з блакитними жилками. Самки коричнево-бронзові, поперечні смужки темніші.
Дорослі риби займають постійну норку-схованку та кормову ділянку та нікого не допускають у свої володіння. Яскраве забарвлення сигналізує про силу та наміри власника. Малавійські цихліди скелястих біотопів ніколи не віддаляються від місця свого народження, утворюють сімейні угруповання. Постійні схрещування між близькими по крові особинами та осіле поведінка викликають появу та закріплення нових ознак. Так, якщо на острові Лікома самці меланохромісу Йоганна мають дві блакитні смуги на чорному тлі, то риби, що живуть на узбережжі Маканджілі, ці смуги перетворилися на ряди блакитних плям.
Багато жителів скелястих берегів утворюють міжвидові зграї та колонії-поселення. Особливо характерно це для схожих за формою тіла, розмірами та забарвленням псевдотрефеусів та меланохромісів. Міжвидові зграї – ще одне підтвердження того, що ці види освіти з`явилися саме тут, у Ньясі, від якогось спільного предка та відносно недавно, бо риби не втратили загальних ознак.
Отже, і в неволі малавійців краще тримати у загальному акваріумі. Щоб менше було бійок між самцями в межах їхніх ділянок, слід уникати вмісту риб з однакових забарвлень, особливо якщо вони відрізняються за розміром. Краще підібрати по одному самцю кожного виду на три-чотири самки. Цікаво, що агресивне ставлення самців до самок зменшується у загальному акваріумі. Під час переслідування самка рятується на сусідній ділянці, власник якої не звертає на неї уваги, але самця нізащо не пропустити на свою територію.
Загальний акваріум має бути просторим – не менше, ніж на 80-100 л. При парному вмісті можна використовувати акваріуми меншого обсягу. Загальна кількість риб для акваріума визначається правилом: на 1 см довжини тіла риби має бути 2-3 л води.
З вапняків – пісковиків, черепашників, кварцитів в акваріумі роблять багатоповерхові печерки. Камені повинні триматися міцно, щоб риби не могли скинути їх. Можна склеювати їх силіконом.
Нерідко, щоб полегшити навантаження на дно, ставлять горщики для квітів, печери роблять із шматків непрозорої пластмаси або склеяних між собою обрізків пластмасових труб. Акваріуміст сам повинен визначити, що для нього важливо – привабливий вигляд чи практичність акваріума. При створенні штучних притулків необхідно пам`ятати, що вони повинні бути без гострих країв і обов`язково з двома виходами. Пластмаса в акваріумі, не повинні виділяти у воду будь-які речовини. Кращий ґрунт - це великий гравій. Щебінь, який має гострі краї, може пошкодити губи та черевце риб. Гравій краще брати темний: риби на його тлі виглядають яскравішими. Освітлення, як і в озері, має бути сильним. Лампи встановлюють із розрахунку 1 Вт на 1 л води. Розміщують лампи рівномірно, бо малавійці лякаються своїх тіней на дні. Від яскравого світла на поверхні каміння швидко з`являються нитчасті водорості, риби охоче зчищають їх.
Малавійські цихліди дуже вимогливі до чистоти води та насичення її киснем. Жорсткість води близько 18 градусів - рН 7,5-8. Для прискорення біологічного очищення води в акваріум висаджують рослини: валліснерію, лимонник, гігрофілу, ехінодоруси. Їх поміщають у горщики, а коріння прикривають камінням, захищаючи від виривання рибами. Дуже красиво виглядають на тлі каміння яскраво-зелене листя таїландської папороті. Мелколистяні м`які рослини цихліди часто об`їдають, але саме ці рослини швидко очищають воду. Тому елодею, наяс, ряску тощо.д. можна помістити або у вільну від фільтруючого елемента частина просторого зовнішнього фільтра, або у відгороджену склом від однієї зі стінок акваріума камеру шириною 5 см. Доцільно поставити розпилювач повітря і з`єднати камеру з більшою частиною акваріума отворами зверху і знизу. Це буде справжній біофільтр. Щотижня 1/4 об`єму води в акваріумі необхідно замінювати на свіжу відстояну водопровідну воду, фільтри регулярно промивають.
Їжа малавійських цихлід має бути різноманітною та поживною. Іноді дають рибам у кількості нежирну яловичину, серце чи печінку. Добре розвиваються риби, якщо їм регулярно згодовувати філе морської риби, м`ясо молюсків, креветок.При правильному годуванні та чистій воді в акваріумі риби швидко ростуть і в 9-12 місяців стають статевозрілими зрілими.
Перед нерестом самці пожвавлюються, починають сутички у верхніх шарах води. Нерест парний, проходить у загальному акваріумі. На чисту, вільну від каміння ділянку дна самка відкладає кілька великих жовтувато - помаранчевих, ікринок і одразу ховає їх у рот.
Ікра запліднюється молоками самця, на анальному плавнику якого помітні оранжеві релізери. У самок релізерів немає або вони слабо виражені. Нерест триває близько години. За цей час самка відкладає 30-80, іноді трохи більше чи менше ікринок.
Розвиток ікри та личинок малавійських цихлід проходить у роті самки приблизно за три тижні. Щоб самку не турбували інші мешканці, її треба відсадити в акваріум місткістю 40-60 л. з печерками та такою ж водою, як і в загальному акваріумі. Освітлення має бути спокійне, не дуже яскраве. Температура води на 1...2 З вище, ніж у загальному акваріумі. Занадто тепла вода (29...З0С) непридатна, тому що прискорює обмін речовин в організмі самки і вона виснажується, стає нервовою, лякається найменших звуків та рухів. У воді має бути достатньо кисню. Зменшення кількості кисню у воді може стати причиною поїдання ікри самкою, ослаблення та каліцтва мальків. Переносити самку краще в поліетиленовому пакеті з водою, щоб вона не потрапила у повітря. Якщо самка залишається в загальному акваріумі, її не повинні торкатися інших риб. Годувати інших мешканців потрібно так, щоб це її не турбувало. Деякі риби, наприклад псевдотрофеус, навіть з ікрою в роті щодня потроху їдять. Оскільки ікра розвивається в сприятливих умовах, майже з усієї її кількості виходять личинки, чого ніколи не буває у риб, які не дбають про потомство. Але іноді трапляється, що риба з`їдає свою ікру. Відбувається це, коли самка поводиться дуже агресивно або коли її переслідує забіяка самець в загальному акваріумі. Голодна самка не повинна бачити їжу, брати до рота сторонні предмети.
При згасанні материнських інстинктів треба інкубувати штучно самостійно. Ікринки відбирають у самки лише після того, як пройде стадія спокою, інакше розвиток ембріонів припиниться. При температурі 26 градусів це буває на третій день. Для інкубатора беруть посудину місткістю 300-150 мл із гладкою внутрішньою поверхнею, промивають її гарячою солоною водою та споліскують. Наповнивши наполовину водою з акваріума, пускають самку. Тіло самки, не виймаючи з води, обгортають м`якою чистою тканиною. Обережно розкривши самці рот ложечкою, її перевертають головою вниз і кілька разів занурюють у воду інкубатора. Потім самку опускають у сачок, щоб вона заспокоїлася і видаляють. Поки самка не заспокоїться, не слід поспішати пересаджувати її у загальний акваріум.
Запліднена ікра малавійських цихлід довгаста, непрозора, рівномірно забарвлена ​​у світло-коричневий колір. На гострому кінці її є ледь помітна прозора крапля рідини. У воду інкубатора додають 3 краплі 1%-ного розчину метиленового синього на літр води для дезінфекції. В інкубаторі ікра повинна лежати на пластмасовій або скляній сіточці, над якою розміщують розпилювач та подають дуже слабкий потік. Раз на добу воду повністю замінюють водою з відведення. Через кожні 5-8 годин ікру оглядають і піпеткою з оплавленим кінцем вилучають уражені бактеріями або грибами ікринки. Загибла ікра має плями, вм`ятини, незвичайне забарвлення. Після вилову загиблих ікринок воду замінюють. Нехтування цими правилами може призвести до загибелі всієї ікри. Личинки з`являються на світ великими і рожевими. За забарвленням вони схожі на самок. Перші два – три тижні мальки їдять циклопів, артемію, дрібних дафній. Якщо ікру виношувала самка, то за потомством вона доглядатиме ще кілька тижнів, але краще відсадити її після того, як мальки почнуть самостійно харчуватися. Для правильного розвитку штучно інкубованих мальків необхідно уникати різкого перепаду тиску між інкубатором (рівень води має бути 5-8 см) та акваріумом (рівень води З0-40 см). Рівень води у виростному акваріумі протягом двох тижнів має бути невисоким (10-20 см). Якщо порушити це правило, плавальний міхур мальків розвивається не нормально, мальки плавають вгору хвостиком, хитаються. Під впливом різного складу води та інших несприятливих умов часто спостерігається порушення пропорції 1:1 за кількістю самців та самок, з`являється нехарактерне забарвлення. При правильному годуванні, регулярній заміні частини води, достатньому обсязі акваріума мальки ростуть швидко і чотири місяці бувають довжиною 4-5 см. У цей час їх потрібно обов`язково підгодовувати рослинною їжею. Потім змінюється фарбування рибок. Наприклад, блакитний смугастий псевдотрофеус Ломбардо перетворюється на апельсинового самця. Більшість малавійців поступово вироджуються при близькоспорідненому схрещуванні. Тому треба часто замінювати самців. Досить часто виникають міжвидові гібриди з незвичайним забарвленням.

Краєвиди Танганьїки схожі на малавійські. Такі ж скелі, піщані пляжі, розсипи каміння. Вода трохи м`якша - 11 градусів жорсткості. Води Танганьїки населені двома видами оселедця, п`ятьма видами скляних окунів, 11 видами хоботорилів, махноусими сомами, барбусами та харациновими. Інші мешканці - це цихліди. Схожі умови у двох східноафриканських озерах призвели до утворення групи риб з подібною будовою тіла, поведінкою та способом життя. Багато яскраво пофарбованих видів риб було відкрито останнім часом у зв`язку з посиленим вивченням іхтіофауни озер та вивезенням риб. З 1963 по 1978 рр. кількість відомих видів цихлових зросла з 126 до 160.
В акваріумах найбільш поширені риби скелястих та кам`янистих біотопів - юлідохроміси та лампрологуси. В акваріумі середнього розміру краще утримувати юлідохромісів, схожих на мальків ауратусів. Масконий, перламутровий юлідохромісф і юлідохроміс орнатус (золота папуга) живуть на глибині 4-5 м, ховаючись серед куп каміння. Забарвлення їх схоже: три чорні поздовжні смуги на жовтому тілі. У маскового юлідохромісу смуги в деяких місцях з`єднуються. Щоб правильно визначити вид, необхідно звернути увагу на малюнок на хвостовому плавнику. У золотого папуги нижня смуга утворює на хвості чорну пляму. Яєчно-жовтий плавник облямований світлою, а потім темною смугою. У маскового юлідохромісу теж є чорні плями біля основи плавника, але темних смуг, що знаходяться по периметру, дві. Є темна пляма і в задній частині анального плавника. У перламутрового юлідохромісу темна облямівка хвостового плавця дуже невиразна, але на хвостовому і спинному плавцях - блакитні крапочки, що світяться. Передня частина черевних плавників, верхній край спинного, верхня частина ока теж блакитні. Довжина рибок 6-8 см.
Численні норки в скелях на глибині 20-25 м займе сітчастий і звичайний юлідохроміс. У звичайного юлідохромісу (юлідохроміс Регена) тіло завдовжки 12 см. Вздовж нього проходять чотири чорно-коричневі смуги. Хвостовий плавець перетинає чотири-п`ять поперечних звивистих чорних смуг.
Умови утримання танганійських риб такі самі, як і малавійських. Тільки воду їм замінюють малими порціями (1/20 частина двічі на тиждень). Заміна великого обсягу свіжої води може викликати агресивне ставлення дорослих самців навіть до мальків. Мальки юлідохроміс живуть зграйками. Вони грають між собою, разом харчуються, плавають. До риб свого виду ставляться миролюбно. Бійка закінчується тим, що одна з рибок перевертається вниз хвостом біля поверхні, і її перестають дошкуляти. До вісім-десять місяців рибки стають статевозрілими, одна за одною з зграї виділяються пари. Відрізнити самку від самця за фарбуванням неможливо, самці лише трохи менше і худше. Пара обов`язково має виділитися сама зі зграї. Примусове утворення пари найчастіше закінчується смертю самки. Пари утворюються постійні. Протилежністю можна назвати малавійських цихлід, самці яких утворюють цілі гареми.
Риб до нересту стимулюють додаванням свіжої води. Під час відкладання ікри самка плаває перед самцем, повертаючись до нього боком, а самець ударами головою в спину самки починає вибивати з неї ікру. Потім самка швидко перевертається догори черевцем і клеїть ікру на стелю печери або керамічного горщика для квітів. Ікринок небагато, 50-60, у звичайного юлідохромісу іноді 300. Нерест проходить вночі або рано вранці. Батьківські турботи виявляють самець та самка. Самець, охороняючи відкладену ікру, накидається на все живе, нервово реагує на гучні звуки, рух біля акваріуму. При температурі 25...26 градусів личинки з`являються на 11-12 день. Через 5-7 днів жовтковий мішок у них розсмоктується, і вони починають їсти циклопів, артемію, коловраток, а потім дрібну дафнію, коретру, мотиля. Дорослі риби за три-чотири тижні знову готові до нересту. Юлідохроміси живуть в акваріумі 10 – 12 років, зберігають здатність до розмноження до 4 – 5 років.
Рід лампрологус представлений сорока видами в Танганьїку та чотирма в Конго. Розміри риб від 3,5 до 30 см. Живуть риби від прибережних мілин до стометрової
глибини, одні з них їдять личинок комах та молюсків, інші – вегетаріанці. Деякі харчуються дрібними рибами.
В акваріумах найчастіше зустрічаються апельсинові лампрологуси та тендітна рибка - принцеса Бурунді. Апельсинові лампрологуси досягають 12 см у довжину, тіло їх витягнуте, трохи стиснуте з боків, лимонні плавники або оранжеві. Іноді зустрічаються сіро-коричневі екземпляри. Єдина пляма іншого кольору на тілі - чорне око. Самці більші від самок, яскравіше забарвлені. Поведінка риб така ж, як і у юлідохромісів. Апельсинові лампрологуси також утворюють постійні пари. Слід пам`ятати, що надзвичайно агресивне ставлення самця до самки та інших риб свого виду відбувається у свіжій воді. Апельсиновий лампрологус розкриває рота так, що за кілька атак зубами вбиває суперника. Попередити бійки можна утриманням риб у старій воді та наявністю в загальному акваріумі риб різних видів.
Нерест парний, у печерках. Самки апельсинового лампрологуса відкладають по 150 ікринок, які за температури 26 градусів розвиваються за дві доби. Через 7-8 днів мальки починають самостійно харчуватися коловратками та личинками циклопу.
Принцеса Бурунді довжиною 7-9 см, тіло вище, ніж у апельсинового лампрологусу. Забарвлення світло-сіре з піщаним, кавовим або іншими відтінками. Голова в нижній частині обвішана у дорослих риб сяючими світло-блакитними лініями. Хвостовий плавець має видовжені верхні та нижні промені. Усі плавці мають тоненьку молочно-білу окантовку. Незважаючи на стриманість колірної гами, принцеса Бурунді надовго привертає увагу спостерігача до вишуканості форми, м`якими, спокійними тонами забарвлення. Рибки миролюбні, що живуть зграями, що складаються з кількох пар. Самці пред`являють всі свої права на територію також досить миролюбно. В акваріумі, як місце для нересту, пара принцес вибирає печерки, вертикальні труби фільтрів, де відкладається 20-40 ікринок. Через тиждень після вилуплення мальки починають їсти личинок артемії. Дорослі риби дуже люблять м`ясо молюсків. Дно біля норок принцес та деяких інших лампрологусів покривається порожніми раковинами.